Заповіт: вимоги до форми та змісту
Посвідчення заповітів є однією з поширених юридичних дій нотаріусів. Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Відповідно до статті 1247 Цивільного кодексу України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця і часу його складання. Право на заповіт здійснюється особисто, документ підписує заповідач.
Впродовж 2021 року нотаріуси Львівської, Волинської і Рівненської областей посвідчили 14 701 заповіт. Зокрема,
Львівська область – 2397 заповітів посвідчено державними нотаріусами, 6832 – приватними;
Волинська область – 729 заповітів посвідчили державні нотаріуси, 2096 – приватні;
Рівненська область – 326 посвідчено державними нотаріусами, 2321 – приватними.
Своїми спадкоємцями заповідач може призначити одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з ними сімейних, родинних чи інших цивільних відносин. Однак, він не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова ( вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).
Заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини.
Нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать вимогам законодавства.
Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.
За заповітом майно може бути заповідане тільки у власність.
Заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить, зокрема, житловий будинок, квартира або інше рухоме чи нерухоме майно, зобов'язання надати іншій особі право користування цим майном або певною його частиною.
Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.
До заповіту може бути включено розпорядження немайнового характеру (наприклад, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання заповідача, бажання призначити опіку над неповнолітнім, виконання дій, спрямованих на здійснення певної суспільно корисної мети тощо).
